Незважаючи на те, що весь потік минулого тижня був присвячений великій дипломатії та великій політиці, та реінтеграції окупованих територій, все-таки Верховна Рада встигла привернути увагу і законом про приватизацію. Адже не однією дипломатією єдиною: завжди наших політиків в першу чергу цікавлять гроші, і де саме вони читалися між рядків, розглянемо далі.

Читайте також: Чи стане медреформа основою передвиборчої кампанії Президента, або Як змінити медицину в Україні

Закон про приватизацію

Дане рішення ВР не стільки потрібне нашим партнерам по міжнародному валютному фонду, скільки – нам самим. Адже держпідприємства, які виставлені на продаж, сьогодні не є прибутковими, більшість із них є олігархічними корупційними "присосками" до бюджету, через які виводяться просто мільярди та мільярди гривень з українського бюджету. Цей закон дає можливість як мінімум позбавитись зайвих пасивів, як максимум – зробити так, щоб з бюджету не викачуватимуться мільярди гривень.

Архітектура закону сконструйована таким чином, що можна залучати іноземних інвесторів, адже вони зможуть судитися по британському праву, і захищати свої активи. Це, до речі, те, чого немає в Україні. Адже українські суди залишаються найбільш слабкою ланкою державної політики разом із корупцією.

Ще одне, чим цей закон привабливий для іноземних інвесторів – те, що приватизація буде відбуватись на сучасному технічному рівні. Малі активи продаватимуться через Prozorro, великі – з залученням міжнародних консультантів з найбільш відомих та поважних фінансових структур у світі.

Міжнародний валютний фонд

МВФ, співпраця з яким є не менш важливим, ніж політика і гроші в Україні. Він надзвичайно опікується Україною останнім часом, стимулюючи реформування судової гілки влади, нав'язуючи Президенту реальну реформу судової системи, а не профанацію, на яку, в принципі, готові піти українські чиновники.

МВФ на минулому тижні також відзначився. Окрім своєї віртуальної політичної присутності, ще й візитом українського міністра фінансів до Вашингтону, після якого він повернувся надзвичайно окрилений політично, з відчуттям того, що він може стати українським Макроном. Що, насправді, не зовсім є позитивним, адже ми ще пам'ятаємо Наталію Яресько, яка всім продавала себе, як єдиний можливий комунікатор із МВФ, а зараз її вже навіть немає в Україні.

Тому ніша тих політиків, які кажуть, що вони найкращі перемовники з МВФ, вона візуальна, гарно продається, але, насправді, вона не є стратегічно сильною, адже шантажувати політичний клас та населення, що ти вмієш брати в борг – не до кінця привабливий продукт. Але тим не менше, запит на таких політиків серед політичних еліт, особливо західних, багато в чому залишається.

Інвестиційний клімат в Україні

Третє, про що теж було сказано на минулому тижні, хоча і небагато – це інвестиційний клімат.

Надзвичайно дивні речі відбуваються з інвестиційним кліматом в Україні. З однієї сторони, заходять такі відомі компанії як H&M, Ikea. Перша, до речі, вже почала набирати персонал. З іншої – до кінця не захищенні інвестори ні українські, ні закордонні.

Це призводить до того, що багато компаній, в тому числі і українських, покидає український ринок і від'їжджає до інших країн. В результаті ми маємо негативні наслідки, коли Україні дійсно потрібні великі надійні компанії, які зможуть сплачувати податки, але вони просто не заходять до нас.

Тому така строкатість інвестиційного клімату в Україні зображає усю скрутність ситуації, в якій ми перебуваємо, коли із депресивної зони потрібно вириватись семимильними кроками, але до цього не всі готові. В першу чергу, це суди, частина податківців та частина політиків, які звикли до старих схем і готові на них заробляти.

Тож потрібно міняти їх цілими класами, кидати "за борт", адже саме вони заважають рухатись вперед.

Читайте також: Більшість держпідприємств неефективні і просто ламають конкуренцію, – Нефьодов