Пр-перше, варто було б витримати потрібні паузи та за максимумом взяти із підготовлених до продажу підприємств. Але є два ньюанси, зокрема, те що ніхто не знає наскільки затягнеться пандемія та поточна економічна криза.
Читайте також: Постріл Коломойського в Україну, або Які наслідки матиме законопроєкт про НАБУ
Друге – те, що державні підприємствиа є джерелом несамовитої корупції, яку потрібно позбутись. Адже ностальгія за колись сильними генераторами доходів у бюджет приводить до того, що саме ці ДП бюджет і спустошують.
Для прикладу, Укрзалізниця до приходу Бальчуна – було збитковим, мінус 14 млрд. Польський менеджмент вивів у +100 млн. Потім назад повернули "старих добрих корупціонерів" і справи знову пішли вниз.
Зазвичай керівні кадри на таких підприємствах – найбільша проблема. Коли корупційний менеджмент призводить до дірок в бюджеті в десятки мільярдів. Через це за такі посади готові платити кешем одразу і не малі суми. Але державі варто за цим пильнувати та відповідно реагувати. Правильна і потрібна була реакція Сениченка, керівника Фонду держмайна, коли він не тільки не взяв хабар, але й допоміг правоохоронцям вийти на підозрюваних.
Але цього державі замало, потрібно такі об'єкти брати на контроль, упаковувати та продавати за високу ціну або ж ставити туди професійний та високооплачуваний менеджмент, щоб отримувати гарний прибуток.
А тримати в пасиві стратегічні підприємства не варто – вони повинні приносити дохід в критичний час пандемії та економічної кризи. Просто потрібно визначити, котрому із підприємств, яка стратегія правильна.