Навіщо Росія веде війни за політичний вплив, нафтові родовища та сприяє Ірану в розробці ядерної зброї, яка може становити загрозу усьому регіону? Про це – далі у статті.
Зверніть увагу: Сенат обмежив військові повноваження Трампа щодо Ірану: причина
Після розпаду Радянського Союзу Росія втратила безліч сфер впливу та занурилась у кризу. Зараз економічна ситуація стабілізувалася. Тепер президент Путін усіма силами намагається повернути РФ втрачений статус наддержави. Робить це методом впливу на країни колишнього СРСР та експансії в інші регіони. Окрім розв'язання війн у сусідніх Україні, Молдові та Грузії, російська армія та бізнес ведуть активну діяльність на Близькому Сході
Близький Схід – дуже нестабільний регіон. Це місце, де постійно йдуть руйнівні війни, обумовлені релігійними, ідеологічними, економічними та іншими суперечками. Не останню роль у дестабілізації ситуації грає втручання Сполучених Штатів та Росії у справи арабських країн.
Зруйноване війною сирійське місто Хомс / Фото erdekesvilag.hu
Цілей російської експансії на Близький Схід – безліч:
Знищення радикальних ісламських угруповань (на кшталт ІДІЛ та Аль-Каїди), які можуть впливати на мусульманські регіони в Росії;
Лояльність урядів країн до РФ. Це потрібно задля того, щоб утримувати ціни на нафту на зручному для себе рівні;
Безпосередній видобуток нафти з родовищ;
Знайти надійного політичного союзника, який лобіював би інтереси Росії на Близькому Сході та боровся проти спільних ворогів.
Агресивну військову політику Росія веде на Близькому Сході з 2015 року і відтоді лише нарощує свою присутність в арабських країнах.
Іран
Чи не найвпливовішим партнером Росії на Близькому Сході є Іран. Москва – найбільший експортер зброї до Ірану. Найтеплішими стосунки країн є у галузі міжнародних відносин – Росія підтримує антиамериканську політику Тегерану. Також РФ, на відміну від країн Європи, не вважає терористичними підконтрольні Ірану угруповання "Хезболла" та "ХАМАС".
Ці радикальні ісламські угруповання є вкрай важливим інструментом політичного впливу Ірану на країни регіону. У 1979 році в Ірані сталася ісламська революція, яка привела до влади аятоллу Хомейні. Країною почали правити богослови.
"ХАМАС" та "Хезбола" – це ісламська "революція на експорт". Ці угруповання діють в інтересах Ірану у різних районах Близького Сходу. Їх вважають терористами в багатьох європейських та арабських країнах.
Найбільшу підтримку від Росії Іран отримує у своїй ядерній програмі, яку весь світ намагається стримати вже не один десяток років. Ще у далекому 1975 році Західна Німеччина почала будувати в Ірані Бушерську АЕС. Проте, будівництво призупинили через ісламську революцію.
Бушерська АЕС / Фото reform.energy
У 1995 році вже російська компанія "Атомстройэкспорт" взялася за будівництво цієї атомної електростанції. Ризик полягає у тому, що мирний атом дуже пов'язаний із військовим. За рахунок програми "мирного атому" Іран може виробляти збагачений уран для ядерних ракет. Якщо країна отримає відповідне обладнання, то зможе обробляти уран не лише в економічних, а й у військових цілях.
Міжнародна спільнота намагається стримати ядерну програму Ірана, однак Росія продовжує її обслуговувати. Наприклад горезвісні зенітно-ракетні комплекси ТОР-1М, з яких збили український "Боїнг", продала Ірану Росія у 2006-2007 році, зазначає експерт з центру політичних студій "Доктрина" Денис Москалик. У звітних даних чітко сказано, що ці ЗРК призначались для охорони ядерних об'єктів Ірану.
Звітні дані по зброї, експортованої в Іран з Росії в 1992-2018 роках/ Дані Stockholm International Peace Research Institute
Зі слів політолога, Іран продовжує працювати на розвиток "мирного атому" не дивлячись на те, що це не вигідно з економічної точки зору. Це вказує на те, що Іран цілеспрямовано працює на розробку ядерної зброї.
Іран – багатий на енергоносії. У мирному атомі немає економічної необхідності, усякому разі порівняно зі складнощами, з якими Іран зіткнувся на міжнародній арені через розвиток ядерної індустрії. Лідери США та Ізраїлю з посиланням на дані розвідки доводили, що іранська індустрія продовжувала працювати на завдання отримання ядерної зброї,
– сказав Москалик у коментарі 24 каналу.
Для стримування ядерної програми у 2010 році передові держави світу ввели санкції проти Ірану. Серед країн, які голосували за введення обмежень була і Росія. Однак, свою підтримку вона не припинила. Того ж року запустили перший реактор Бушерської АЕС та невдовзі домовились про будівництво наступних енергоблоків.
Після цього Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) неодноразово висловлювало збентежність з приводу того, що Іран продовжував розробку ядерної зброї попри санкції.
Цікаво: Спецслужби США та Німеччини десятиліттями стежили за секретними листуваннями сотні країн
Коли стало зрозуміло, що санкції не працюють, у 2015 році США, Росія, Китай, Британія, Франція та Іран уклали "ядерну угоду". З Ірану знімались санкції в обмін на контроль ядерної індустрії та вивіз збагаченого урану за кордон.
Однак, угода не зупинила Іран. Згідно з даними ізраїльської та американської розвідок, Тегеран реалізує проєкт "Амад", метою якого є розробка та випробування ядерних боєголовок. Зокрема, Ізраїль опублікував 100 тисяч документів, пов'язаних з реалізацією проекту "Амад".
Після публікації документів Сполучені Штати вийшли з "ядерної угоди" посилаючись на те, що вона реально не працює й не стримує Іран у розробці ядерної зброї. Натомість Штати самостійно ввели санкції проти іранських компаній.
Сирія
Єдина країна, з якою Росія має постійний союз на Близькому Сході – це Сирія. Теплі стосунки з сирійською владою Москва має ще з радянських часів.
У 2011 році в Сирії почалась громадянська війна, направлена на повалення режиму лояльного до Росії президента Асада. РФ вирішила вступити у конфлікт на боці уряду. Перш за все мова про діяльність Приватної військової компанії Вагнера та авіації. Цілі війни у Сирії визначили такі:
Знищення радикального терористичного угруповання ІДІЛ, яке мало вплив, зокрема, на радикалів Кавказу;
Зміцнення влади союзника Асада;
Відкриття військової бази в самому серці регіону для подальшого створення союзного блоку;
Отримання контролю над джерелами нафти та газу.
Карта громадянської війни у Сирії в 2015 році / Інфографіка zen.yandex.ru
Розробка нафтових свердловин на території інших країн – практика не нова. Наприклад, "Роснефть" контролює газові родовища у центральній Сирії. Там перебуває постійний військовий контингент, який охороняє окремі райони.
Однак, найголовніше треба знати, що Росія бореться за вплив. У перспективі, окрім Ірану та Сирії, РФ може привернути на свій бік Ірак. Ця країна раніше була союзником Москви. Зараз стосунки Іраку з США мають доволі напружений характер, а тому країна може так чи інакше схилятися до Росії. Так на Близькому Сході може утворитись потужний союзний блок Сирія – Ірак – Іран, який матиме неабиякий вплив та представлятиме зокрема російські інтереси.
Карта громадянської війни у Сирії в 2020 році. Зелені – повстанці, червоні – підконтрольні уряду території, жовті – курди, помаранчеві – спільні території курдів та Асада/ Інфографіка з Вікіпедії
Лівія
І хоча логічно Лівія належить більш до Північної Африки, країна все одно тісно пов'язана з процесами на Близькому Сході.
У 2011 році в Лівії відбулась революція, під час якої вбили главу держави Муаммара Каддафі. За три роки після виборів розпочалась громадянська війна. Оскільки Лівія була однією з головних світових експортерів нафти, то війна призвела до різкого падіння видобутку та загального збільшення цін на "чорне золото".
Росія втрутилась у конфлікт на боці генерала Хафтара. Росіяни поставляють зброю, військових спеціалістів, ресурси і навіть була інформація про присутність у Лівії військових з ПВК Вагнера. Натомість російські компанії отримують доступ до нафтових свердловин.
Генерал Хафтар / Фото: Magharebia
Для Росії це дуже вигідно, адже так вони зможуть не лише видобувати нафту в одній з найбільш багатих ресурсами країні, а й збільшувати чи зменшувати видобування. Такі маніпуляції напряму впливають на ціни, які Росія прагне утримувати на якомога вищому рівні, щоб продавати дорожче свої ресурси.
Читайте також: Конфлікт між Іраном та США: чому Трамп не хоче помститись за обстріли