Про кабінет та нову посаду

У вас доволі скромний кабінет у порівнянні з іншими міністерствами.

Коли я зайшла в цей кабінет, то він, фактично, був абсолютно необжитий. Тому що до мене міністром цього міністерства був віцепрем'єр Геннадій Григорович Зубко. Він як віцепрем'єр працював у приміщенні Кабміну. Це приміщення в нього було тільки коли він приїжджав у будівлю для тої чи іншої наради. І тому тут не було ні квітів, які я отримала, наприклад, на день народження від своїх колег. Вони мені просто допомогли зробити це приміщення більш живим. Тому що тут не було нічого. Був стіл, стільці. Навіть не було склянок для води. Тому обживаю.

Читайте також: Про скандальні звільнення, ремонт доріг та роботу в Раді: ексклюзивне інтерв'ю з Криклієм

Я задоволена. Мене все влаштовує. Хтось до мене зайшов і сказав: "Ой, такий маленький кабінет у міністра". Я не бачу необхідності в більшому. Я вважаю, що тут нормально. Ми тут проводимо зустрічі. Навіть до мене люди приїжджали з Соснівки Львівської області. І мені було приємно, що ми тут додали стільців – і всі разом тут розмістилися. Мені всього вистачає. Але справді, мені тут треба було і комп'ютер підключати, тому що він не працював нормально. Треба було підключати спецзв'язок, оновлювати, фактично. Все зробили. Наказами все дооформлювали.

В нас електронний документообіг. За це велика подяка попередньому міністру-віцепрем'єру. Я знаю, що ми одне з небагатьох міністерств, у якого повністю працює електронний документообіг. В нас є система ЕнтерПрайс, яка дозволяє завантажувати всі документи і в електронному режимі відправляти, і на інші центральні органи виконавчої влади, і в межах міністерства розсилати доручення. Дуже зручно. Тому що частина міністерства розташована на Діловій, 24, і їхати з Олімпійської сюди важко. А через систему дуже зручно відправляти доручення. І вони відразу там. Вони так само нам направляють.

Пусті були і шафи. Але вони швиденько доповнилися різними документами…. Також мені довелося тут приймати посла Білорусії, нашого посла. Мені білоруси подарували їхню річ. Приїжджали вже люди із Запорізької області, в Маріуполі буде економічний форум, який прем'єр організовує. І туди пропонували, наприклад, інвестиційні проєкти областей. До мене приїхали люди і показали проєкт по Кирилівці, який був вже давно напрацьований. І було б добре, якби його включили в проєкти на форумі. Також мені подобається, що є карта України. Мені це імпонує.


Альона Бабак у своєму кабінеті

А чи якісь особисті речі приносили сюди? Деталі якісь?

Абсолютно нічого. Я дуже рада, що якраз мені на день народження подарували ікону. А так – нічого. Тут все, що належить державі. І так воно має залишитися, коли завершиться моя каденція.

Цікаве, що я помітила – міністри дуже не люблять сидіти за своїм робочим столом. У вас теж так?

А що ж я тут буду робити, якщо я постійно у спілкуванні з людьми! Кожної хвилини в мене повністю розписаний графік. Я постійно зустрічаюся з людьми за круглим столом. Тому мені тут немає сенсу сидіти, я ж не сама з собою працюю.

Про освіту та перші роботи

У вас декілька освіт, але перша – це філологія?

Так.

Тобто я припускаю, що у студентські роки ви мріяли бути перекладачем. Як так трапилося, що у вашому житті з'явилося житлово-комунальне господарство?

Дуже цікава історія. Насправді, я дійсно хотіла бути перекладачем. Чому? Тому що в мене батьки – інженери-будівельники. І мій тато працював як інженер-будівельник у сфері електрозварювання за кордоном. І ми їздили закордон, коли я була маленькою. Він працював у Єгипті, у Туреччині – будував металургійні заводи там. І я собі подумала: я хочу подорожувати світом. В радянські часи не було для мене розуміння, як взагалі можна подорожувати окрім як бути інженером-будівельником, або ж я бачила ще перекладачів. І я сказала: точно не буду інженером-будівельником, я буду перекладачем.

Я вступила на іноземні мови у свій час, закінчила інститут і почала працювати у 1993 році, я зрозуміла, що знання мови – це добре, але це просто засіб для спілкування – мені потрібна інша професія. Мені імпонували корпоративні фінанси. Я виграла грант у 1995 році на навчання в Америці. Отримала диплом магістра бізнес-адміністрування за спеціалізацією "фінанси". І коли я приїхала 25 вересня 1998 року в Київ – з Америки прилетіла, ще валіза в мене була (нерозпакована – 24 канал) – вийшли на мене мої колеги, з якими я працювала в проєктах міжнародної допомоги, і сказали: "Альоно, прийди, ми робимо модель фінансового планування для водоканалу Чернівців". Я кажу: слухайте, я не буду працювати ні в яких водоканалах, я буду працювати в бізнесах, корпоративних – я хочу бути фінансовим менеджером в корпорації.

Але з того часу так все і почалося. Була ця колега Кеті Ревелс, яка до мене прийшла. Вона зараз працює у Світовому банку в Індії по проєктах водопостачання і водовідведення. Вона сказала: "Я розумію, ти, можливо, не хоче працювати з водоканалами, але прочитай цю книжку". Ця книжка називалася Water financing pricing, і там якраз було про ціноутворення і фінансовий менеджмент водоканалів.

І з того все почалося: з фінансових моделей Чернівців, Луцька, Хмельницького. Тобто фінанси я використала відразу в прикладній сфері – житлово-комунальній. І так всі ці роки я працюю у цих сферах міського розвитку, комунальної інфраструктури. Переважно починався мій досвід з аналітика, керівника проєктів, міжнародної технічної допомоги, потім ми вже створили свою, як українці, компанію консалтингову, яка займалася саме сферою місцевого розвитку. І це постійно була якраз робота саме в цій сфері. Тому мені це абсолютно не нове, і я дуже тривалий час вже саме цим займаюся.

Ви, до речі, були одною з перших жінок, яка виграла грант?

Так, так і було. Фактично, конкурс почався з 1995 року, а в 1996 році завершився процес відбору. Нас було взагалі всього п'ятеро на всю Україну і Молдову, хто виграв тоді грант на навчання в магістратурі з бізнес-адміністрування. Це справді було дуже цікаво.

Я коли приїхала в Америку, нам розповідали про маркетинг на прикладах американських реалій ринків. А в нас навіть назв не знаєш, бо тоді не було в нас взагалі жодної іноземної компанії, приклади яких наводились на навчанні. Комп'ютерів ще не було, бібліотеки були. Вони були, але не в кожного. І це також треба було вміти працювати на ньому. Американці в навчанні вимагали все в письмовому вигляді. Треба було все писати: всі звіти, реферати – і все англійською мовою.

Слава Богу, все виявилося нормально. Я закінчила тоді навчання з високим балом. Я була в 5% тих, хто тоді завершив курс з найвищим балом. Мені довелося тоді доздавати математику, тому що я ж була філологом до цього часу. А магістратура вимагала певну кількість годин з рівня коледжу або бакалаврату з математики. Мені довелося йти ще додатково паралельно з магістратурою на курси бакалаврату – доздавати математику – і, фактично, вийти на магістерську програму відповідно до всіх вимог.

Про політичну кар'єру та особисте життя

У вас доволі цікава історія, така собі selfmade woman.

Ви знаєте, я не відрізняю в цьому чи вумен чи не вумен. Я завжди займалася такими речами, які я люблю. І якщо відкривалися можливості – як наприклад, на навчання – можна ж було не піти, не подавати заявку, не проходити цей складний шлях відбору. Це було насправді важко. Я собі вирішила: раз відкривається ця можливість, я нею скористаюся. Працюєш, використовуєш можливості, які тобі відкриваються.

Власне, депутатом я так само стала. Мені запропонували, сказали: "Альоно, дивись, у нас в команді, у "Самопомочі", наприклад, немає людини, яка знає ЖКГ. Будеш?" Я також дуже тривалий час (думала – 24 канал). Тоді я приймала дуже серйозні рішення. Це треба було змінити дуже кардинально своє життя. Там більше було прийнято мною рішень таких зважених, що я буду робити, як я буду робити. Але відкрилася ця можливість – ти йдеш працюєш.


Альона Бабак у команді "Самопомочі"

Так само і зараз, коли команда вже "Слуги народу" і президента, фактично, запропонувала мені продовжити мою професійну діяльність вже у виконавчій роботі. Я побачила, що це команда людей, з якими я готова далі працювати. І дійсно, в командній нашій роботі, сподіваюся, що ми зможемо реалізувати ті задачі, які ми ставимо собі в першу чергу, і люди ставлять до нас.

А чи багато часу проводите на роботі?

Зараз – дуже. Я дуже сподіваюся, що це зміниться. Тому що моя дитина, якій зараз 11 років – їй 12 в грудні буде – їй дуже мене не вистачає. Я вважаю, що неправильно, щоби люди працювали день і ніч. Навіть при роботі, яку ти любиш, має бути час для родини, для того, щоби в інший спосіб ніж у кабінеті чи десь на виїзді проводити свій час. З друзями, з родиною, з усіма. От мама моя проситься дуже сильно, хоче приїхати до мене. Я кажу: "Мамо, ну я тебе прошу, я не зможу тобі приділити час зараз. Трішечки ще почекай". А я хочу, щоб вона приїхала. Вони завжди приїжджають з татом до мене сюди, і ми проводимо разом час. А зараз я просто мушу їм відмовляти у спілкуванні. Я єдина донька, яка відмовляє батькам. Це неправильно.

Час має пройти. Це зрозуміло. Багато організаційних питань. Багато такої роботи, як на початку. Всі з розумінням до цього ставляться, і я також. Навіть якщо я у 22 годині зараз йду з роботи, якщо працюю в суботу – як завтра, наприклад, весь Кабмін буде працювати – до цього я з розумінням ставлюся на перших порах. Далі, я думаю, що не повинно бути роботи до 22 години. Вона має закінчуватися в більш-менш розумні часові рамки.

Ви вже згадали свою молодшу донечку. Ще перед тим, як піти у ВР, пам'ятаю інтерв'ю, у якому ви сказали, що ви доволі чітко розподілили час, який ви будете їй присвячувати. Зараз як ви плануєте?

От я ж і кажу, що дуже бракує у неї часу мого, а мені бракує її. Тобто я з нею спілкуюся телефоном переважно, ввечері після 18, коли вона вже зі школи приїжджає.

Бабак: Думаю, компенсуємо. Вона з розумінням ставиться. Я сама її везу зранку до школи, ми з нею спілкуємось. Нещодавно вона мені на пам'ять розповідала гімн. Сказала: "Мамо, почекай, вимикай радіо, давай я тобі буду гімн розповідати!". Ну, думаю, добре, давай гімн розповідати. Слухайте, у нас все як у всіх, я ж не одна така. У всіх батьків є моменти, коли вони мають більше чи менше часу, треба з розумінням до цього ставитися. І я бачу, що мої діти до мене ставляться з розумінням. Я хочу дати їм більше часу, тільки-но це буде можливо і реально.

У вас дорослий син. Скільки йому?

Так, він у мене вже дорослий, йому майже 29 років. Він має своє, доросле життя. Я не хочу розповідати про те, чим він займається, бо він має своє життя. Я вважаю, що не можна руйнувати життя дітей, якщо в тебе, скажімо, є якась кар'єра. Кожен повинен мати право на свій простір, становлення тощо. Тому я не хочу його долучати у це все. Поки що частина, за яку я відповідаю, є моя донька. Вона ще не повнолітня і мені треба відповідально ставитися до своїх повноважень матері.

Пишається вами?

Ні, такого немає. По-перше, я ніколи цього не культивувала, і ніколи такого поняття як "пишайся мамою" не було. Мама повинна бути просто мамою. Дитина повинна відчувати, що у неї є мама і все, цього достатньо. Я ніколи не фокусую на цьому (кар'єрі, – 24 канал) увагу.

Росія включила вас у свій санкційний список. Чому?

Так, це правдива інформація. Бо я була частиною фракції у парламенті, яка дуже чітко формулювала свою позицію щодо війни на Донбасі. І, безумовно, в усій моїй роботі навіть, коли я працювала у питаннях роботи наших підприємств, наприклад, "Вода Донбасу". То я мусила вербалізувати свою конкретну позицію щодо того, що ми визнаємо війну війною, що ми повинні мати чітку стратегію розуміння того, у який спосіб має працювати підприємство "Вода Донбасу", яке є унікальним. Воно функціонує на двох територіях: підконтрольній та ні. Всі ці речі, ймовірно, відстежуються. Не я ж сама себе включала у цей список. Можливо, ці аспекти моєї діяльності певною мірою були проаналізовані й оцінені. Точно я не знаю.

Про зарплату

Ви вже працюєте понад місяць, чи ви отримали свою першу заробітню плату?

Звичайно, я працюю місяць і один день. Бо нас призначили 29 серпня, відомості мені показали. Зарплата за перший місяць була трошки сумна, бо нарахування були приблизно 18 тисяч гривень, а отримала я 15 тисяч. Це менше, ніж у нардепів, до того ж, це за місяць і один день. Тому для мене це було досить сумно. Я не буду говорити, що це та зарплата, за яку я готова працювати, бо я не можу, це не логічно. Тому, безумовно, через систему усіх цих надбавок, премій вдасться вийти на якийсь інший показник. Думаю, "брудними" це буде приблизно 60 тисяч гривень.

І вже після врахування податків, я думаю, що розмір буде більш прийнятний. Але мені особисто не подобається система надбавок, інтенсивності, премій. Я не хочу сама собі визначати розмір премії. Ну, звісно, не сама, бо у нас є державний секретар, він готує звернення, яке подається на Кабінет міністрів, той у свою чергу затверджує ці розміри премій. Але я не хочу жити в умовах премій. Має бути просто посадовий оклад міністра і все. І тоді всі, хто хочуть знати, яка заробітна плата міністра, зможуть просто подивитися в оклад. Має бути чіткий оклад і все, не треба нікого преміювати чи ще щось.

Треба було вносити зміни до штатного розпису, бо людей взагалі не можна було взяти на роботу, бо був вже віцепрем'єр, але у нього не було нічого, навіть секретаря не було. Організаційно було дуже важко. По-перше, назву нам перейменували – це головний біль. Всі документи, штати – все стало по-іншому. Бо був віцепрем'єр, у якого робота була організована по-своєму. А у нас величезна кількість міжнародки, загалом велику кількість проєктів ми реалізуємо завдяки донорам. У нас навіть є Рада донорів.

Ви навіть хотіли позбутися свого депутатського мандату і є інформація, що ви не сильно прагнули опинитися на посаді міністра. Як довго вас вмовляли?

Дуже мало вмовляли, бо насправді мені запропонували цю посаду для розгляду. Я взяла пару днів, аби з'ясувати, які у мене будуть можливості, що я зможу зробити, порадилася вдома. І після цього ухвалила рішення. Для мене цікава ця посада як місце реалізації професійних речей, які я знаю і виконувала тривалий час на різних посадах. Безумовно, сфера діяльності набагато ширша у міністерстві, ніж те, чим я займалася до цього. Але це все одно у межах моєї компетенції, яку я набувала протягом останніх 20 років.

Ви радилися з сім'єю, вона вас підтримала?

Діти, батьки знають, якщо у мене є бажання щось робити, то вони розуміють, що буде місце і для них. Фактично вони мене підтримали.

Про зміни у міністерстві

Під час попередньої каденції в уряді ви намагалися донести проблеми людей у регіонах. І було помітно, що прем'єр-міністру не завжди подобалося те, що ви йому казали про ці проблеми. У той момент вам хотілося очолити міністерство?

Просто очолити міністерство ще нічого не означає. Важливо, з якою командою ти очолюєш це міністерство. І я дуже сподіваюся, що та команда, яка сьогодні є в уряді, надасть можливість реалізовувати речі, які є бажання реалізувати. Бо один у полі не воїн. Немає такого, що ти раптом став міністром, але у тебе немає підтримки твоїх колег навіть у тому ж самому міністерстві. Тому говорити про той період – це одна річ, там була своя команда, яка була збалансована. Люди там знаходили співпрацю між собою. Зараз я рада, що я є членом нової команди уряду, який налаштований на зміни, співпрацю.

Дуже велика кількість проєктів, які має реалізувати наше міністерство, залежить від успішності комунікації та співпраці з іншими. Вся реформа місцевого самоврядування, децентралізації, удосконалення якості надання публічних послуг у громадах, які об'єднуються – зробити все це без колег з інших міністерств просто не можливо. Бо мета реформи децентралізації полягає у тому, аби людина за місцем свого проживання отримала якісну публічну послугу. Наприклад, аби там була лікарня, нормальна школа, безпека, дороги. Тому ми разом зараз координуємо свою діяльність і виробляємо ці стандарти послуг, аби при завершенні процесу децентралізації ми сказали, що відбувається процес реформи з орієнтиром на певну якість послуг, які зможуть отримати усі громадяни, залежно від того, де вони живуть.

Міністерство змінило назву. Які зміни й реформи ви плануєте провести у відомстві?

Міністерство відповідає за сім державних політик, серед них:

• реформа місцевого самоврядування;

• адміністративно-територіального устрою;

• територіальної організації влади;

• містобудування й архітектури;

• будівництва;

• житлово-комунального господарства;

• політика поводження з побутовими відходами.

Всі ці речі – розділи програми діяльності уряду, які закріплені за нашим міністерством. Щодо змін, то ми ставимо акцент на громаді, а не просто на розвитку господарства чи будівництва. Ми кажемо, що важливо, аби розвивалися місцевості, у яких проживають люди. Тому змінена назва. Також через всі ці політики ми зробили нові акценти у програмі діяльності уряду. Наприклад, житлова політика. Раніше уряди не формували бачення по реалізації цієї державної політики на 5 років.

Ми просто постійно кажемо: "Треба змінити житловий кодекс". Нагадаю, що це інструмент, а яка є політика держави по виконанню конституційного права людини на життя? Це і соціальне житло, і житло для молоді на пільгових умовах, реконструкція кварталів, орендне житло, реалізація права власності на житло тими людьми, що вже мають житло. Нам важливо почати з концепції житлової політики, засад її реалізації у державі і йти до інструментів.

Серед яких там будуть: зміни житлового кодексу, програм фінансування, реконструкції і так далі. Тому, звичайно, що Міністерство отримало нову назву й буде фокусувати свою увагу на нових речах, які є сьогодні актуальними. Серед таких актуальних речей, я вважаю, і мої колеги з Міністерства розділяють це, буде новий підхід до просторового планування тих населених пунктів, в яких ми з вами живемо: міст, сіл.

Просторове планування. У програмі діяльності уряду ви побачите таку назву, або ще можна сказати – гасло. "Ми вважаємо, що за результатами нашої діяльності люди будуть проживати в комфортних містах та селах". Здається, гасло, але комфорт починається від певного порядку й припинення хаосу.


Бабак про зміни у відомстві

Цей хаос створювався останніми роками через хаотичну забудову. Через те, що інвестори хотіли щось робити, хотіли реалізовувати свої інвестиційні проєкти, включаючи проєкти заміни мереж. Не тільки будівництва житла, а ще офісів, електростанцій, енергетики, садків – всього.

Але дуже тривалий час в Україні ніхто уваги не приділяв тому, що не можна жодного будівництва розпочинати без наявного генерального плану населеного пункту, детального плану територій і заборони будь-якої діяльності, поки місто не витратить кошти на розроблення цієї документації просторового планування. Що відбувається? Інвестор вже хоче будувати зараз, люди хочуть мати житло, хтось хоче мати садочок, хтось хоче замінити якусь трубу, мережу. Але немає загального документа, погодженого громадою, для цього розвитку.

Європа та весь світ вже живе навпаки, навіть іншими підходами. Вони починають з інтегрованої концепції розвитку в громаді. І це починається зі стратегії бачення: "А яким же буде наше місто? Що воно буде? Де будуть парки? Де будуть площадки відпочинку? Де буде житлова забудова? Як в нас буде розвиватися система теплопостачання? Чи буде в нас сміттєспалювальний завод? Чи, можливо, ми будемо в інакший спосіб отримувати тепло?".

Все починається з концепції, інтегрованої концепції розвитку, яка обговорюється. Після цієї концепції вже дається технічне завдання архітекторам для розроблення містобудівної документації. І далі всі інвестори живуть за цим планом.

Коли ви поїдете в Європу, вас не зрозуміють, якщо раптом якийсь забудовник почне щось будувати не відповідно до цієї документації. Вас просто не зрозуміють. Вам скажуть "Як таке може бути?", а в нас це все йде. І через це постійно люди страйкують біля Міністерства, біля Кабміну, біля Офісу Президента. Через те, що в Україні постійно останніми роками відбувалася хаотична забудова в усіх сферах. Інфраструктурні об'єкти мінялися без планів, житлова, комерційна, промислові об'єкти – все це будівництво відбувається в хаосі.

Після цього, коли немає вихідної документації містобудівної, куди йде забудовник зі своїм якимось планом? Він іде в архітектурно-будівельний контроль за отриманням дозволу на будівництво. Люди, які сидять в архбудконтролі, вони дивляться на ці документи й кажуть "Так у вас же це не відповіднодо генплану. У вас немає документів на землю. Чи правильно ця земля має бути використана: на комерційну чи житлову забудову. Немає даних земельного кадастру по видах використання земель, а ви прийшли просити дозвіл на будівництво. Давайте ви зайдете через кабінет зліва і ми "порішаєм".

І від цього починалась, і розвивалась, і процвітала корупція у сфері архітектурно-будівельного контролю. Ця корупція зашкалює. Тобто гроші, про які говорять, що вони крутились в системі архбудконтролі, просто неймовірні. Але це все взаємопов'язані речі. Ця корупція процвітала через те, що свідомо руйнувалась система планування і містобудування в державі.

Тому, коли ми з вами кажемо про комфорт нашого з вами життя, що ви вийшли з дому, а там є де сісти, повітрям подихати, що машина та парковка не стоять прямо біля вашого виходу. Де ви можете просто відпочити, де є дітям куди піти, де молоді відпочити. Це все взаємопов'язані речі. Наше Міністерство ставить собі ціль відновити практику просторового планування відповідно до якої буде відбуватись будівництво.

Як гадаєте скільки вам часу потрібно буде?

П'ять років. Тобто ми починаємо з концепції. Ми собі поставили задачу з методичного забезпечення оцього інтегрованого планування. До кінця року ми хочемо розробити методику для міст, для громад. Формування цієї концепції інтегрованого розвитку до кінця року.

Далі ми вже йдемо в реалізацію задач по містобудівному кадастру. Далі ми думаємо, що через інструменти державної підтримки ми будемо ставити певні умови містам, селам, об'єднаним громадам. Що державна підтримка, наприклад, з державного бюджету буде іти тільки тим громадам, які будуть мати планувальну документацію.

Тобто ми будемо таким чином стимулювати, мотивувати громади починати серйозно ставитися до цієї документації. До якої було нехтування дуже-дуже багато років. Тобто ми будемо казати: "Ми будемо давати підтримку на ту ж саму школу, на лікарню. Якщо ми побачимо, що і школа, і лікарня є у вашому генеральному плані. Що вони спрямовані за принципами, критеріями, які визначені в інших нормативних документах України, як вимоги для архітекторів. Що не буде житлова забудова без дитячих садків, без спортивних майданчиків, які повинні бути при щільності такій-то населення на цій території".

Це є низка етапів для того, щоб це реалізувати. Але ми мусимо почати з цього вже зараз. І далі, я думаю, Україна буде змінюватися, якщо ми почнемо планово йти цим шляхом. І тому в програмі діяльності уряду з'явилась не лише нова назва Міністерства, а й з'явились акценти, яких не було до цього. Це просторовий розвиток, стійкий просторовий розвиток. Якщо ми розбудовуємо наші громади, то вони з врахуванням змін, перспектив і, що в нас, наприклад, буде житлова політика. Деякі речі ми також додаємо в цій програмі, але вони більш стандартні. Наприклад, і попередні уряди акцент ставили на реформі місцевого самоврядування, децентралізацій. Ми продовжуємо цей рух також. Але й беремо нові напрями нашої роботи.

Житлово-комунальне господарство це така доволі складна тема, тому що українцям не завжди подобаються платіжки, які вони отримують. Плюс є дуже великі заборгованості, плюс не енергоефективні будинки. Як ви з цим плануєте боротися?

З енергоефективними будинками простіше, тому що політика з енергоефективності в житлових і громадських будівлях залишається за нашим Міністерством. Ми будемо продовжувати підтримувати українців в їх бажанні зробити щось з точки зору енергоефективності будівлі через фонд енергоефективності.

Щорічно фонд з державного бюджету буде спрямовувати щонайменше 1,6 мільярда гривень. Плюс у нас є європейські партнери, які вже виділили 100 мільйонів євро ще за того уряду. Я відверто кажу, що ця робота робилась планово і вже досягнуті домовленості з нашими європейськими партнерами по фінансуванню в розмірі 100 мільйонів євро ініціативі енергоефективності в житлових будинках.

Але на нас стоїть зараз задача роз'яснення, інформування людей, щоби дійсно цей фонд запрацював. Він фактично почав працювати з початком роботи нового уряду. Перша заявка надійшла до фонду 3 вересня, потім трошки пізніше, тобто фонд запрацював. Тепер наша задача, щоб фонд поповнювався коштами, щоби ми людей інформували, роз'яснювали, як вони можуть скористатися ним. Ми повинні запровадити систему моніторингу ефективності всіх цих заходів у будівлях.


Боротьба з заборгованостями

Ми плануємо створити навіть реєстр житлових будинків, в яких будуть ці заходи проводитися. Будемо бачити чи результативна ця робота та підтримка. Чи дійсно в будинках люди скоротили споживання енергії й змогли зменшити свої платіжки.

В окремих будинках залежно від комплексного заходу може бути зменшене навіть вдвічі споживання енергії. А в середньому мінімум на 20% гігакалорій, кіловат-годин, щоби було зменшено витрачання. Й відповідно це призведе до зменшення або стримування зростання плати за комунальні послуги. Але це ми говоримо про воду, тепло. Не всі разом.

Також ми політикою житлово-комунального господарства продовжуємо займатися, як Міністерство. Але в чому ми її бачимо відмінно від того, що було до цього. Оскільки в управлінні держави практично немає ні водоканалів, ні теплоенерго, ні компанії з перероблення сміття, ні вивезення сміття – це все є в громадах.

У місцевого самоврядування повинен бути повноцінний інструмент управління своїм майном, а не так, як зараз. Коли в нас є національний регулятор НКРЕКП, який встановлює тарифи. Вони не відповідають реаліям, вони не узгоджуються з інвестиційними програмами, які є пріоритетом для громад.

Ми поставили в програмі діяльності уряду, ви можете це прочитати, що ми хочемо за цю каденцію цього уряду повністю передати всі повноваження щодо встановлення тарифів, інвестиційного планування, регулювання на місцевий рівень, на рівень громад.

Тоді у громад буде можливість визначатися зі своєю перспективою інвестиційного розвитку систем водо та теплопостачання. І тоді вже формувати тарифну політику, виходячи з:

► По-перше, з цих інвестиційних програм. Довгострокових, а не тих однорічних. Тарифи сьогодні визначаються з того: "А що в інвестпрограмі на цей рік?". Так інвестиції не плануються, це тривалий процес. І тарифна політика має бути узгоджена не на один рік, а відповідно до інвестиційної програми.

► По-друге, спроможності людей сплатити за цими тарифами, які повинні дозволити реалізувати інвестпрограму.

► По-третє, вже тоді рішень місцевого бюджету. А що повинно бути на додаток до тарифу з місцевого бюджету для того, щоби можна було комунальному підприємству реалізувати свою інвестиційну політику. Яка, ми вважаємо, має пройти за процедурами громадських слухань, погодження з громадами, що саме таке бачення розвитку її комунальної інфраструктури: і водо, і теплопостачання.

Сьогодні в нас була нарада по Смілі. По хронічній проблемі відсутності нормального теплопостачання. І ми бачимо, що там абсолютно немає міської політики, узгодженої з громадою по оптимальному теплопостачанню цього населеного пункту. Вибачте, але комунальне підприємство у власності громади. Але ніхто нічого не робить.

Тому ми бачимо, що, по-перше, свідомо перейдемо до того, що система ціноутворення, інвестиційного планування, схема оптимізації теплопостачання міста, від якого джерела теплопостачання буде здійснюватися. Так само по воді, по поводженню з побутовими відходами. Це є комплексне рішення громади, яке перетвориться в документ, який буде прийматися. Під ці рішення має формуватися довгострокова стратегія ціноутворення тарифів.

Тому що сьогодні цього немає й це знову повертаємося до комфорту нашого життя. Коли немає планувальних документів, від чого в громаді буде на перспективу, наприклад, подаватися тепло. Чи це буде котельня газова, чи це буде альтернативне джерело енергії, чи це буде сміттєспалювальний завод, чи все разом. Чи взагалі не буде централізованого теплопостачання в окремих частинах населеного пункту, а буде так звана децентралізація. Тобто в кожній квартирі дозволять перевести на індивідуальну систему. Чи це будуть якісь автономні системи на один будинок, на квартал. Це рішення громад, а не Міністерства.

Міністерство повинне дати посил, що це є політика держави, що рішення в громадах на підставі планової документації, довгострокових стратегій планування і довгострокових стратегій тарифної політики. А реалізація має бути в громадах.

Це є така позиція, яку сповідує наш уряд, подав цю політику в програмі діяльності уряду і це було прийнято Верховною Радою. Тобто те, що завжди цікавить всіх українців, чи зростуть тарифи мають вирішувати самі громади?

Відповідно до наявних планів. Наприклад, ви директор теплоенерго або мер. Ми кажемо: "Ви відповідаєте за тарифи, за систему теплопостачання міста." Люди повинні мати інструмент для того, щоб мер і теплоенерго залучили громаду до обговорення довгострокової стратегії розвитку цього підприємства.

Тобто ми, як держава, маємо знайти місце де записати: чи в законі про теплопостачання, чи в законі про місцеве самоврядування в розділі, де повноваження в сфері житлово-комунального господарства. Але скоріш за все, що це закон теплопостачання. Що обов'язковою умовою для встановлення тарифу на теплову енергію та послуги гарячого водопостачання має бути наявний інвестиційний план, що мінімум на 5 років, максимум на 10 років. Презентована ця інвестиційна стратегія громадськості.

Що має бути розрахований тариф на перспективу 5 років. І далі визначений план зміни індексації чи тарифу по роках через щорічні рішення виконкому по затвердженню цього тарифу. Але це є публічно, відкрито, є процеси, як це робиться. Я зараз наводжу вам це просто, як приклади, але в усьому світі саме так це все й працює.

Тобто є процедура перегляду тарифів, яка передбачає наявність довгострокового інвестиційного плану, процедуру залучення людей, споживачів до обговорення цього інвестплану, його оприлюднення, з'ясування, надання пропозицій і тільки потім іде процес перегляду тарифів відповідно до всіх цих інших речей.

Ба більше, мене абсолютно дивують мери, які сьогодні мають повноваження по встановленню тарифів. Але вони навіть не зробили процес відкритим. Доступу будь-кого до інформації про розрахунок тарифу для комунального підприємства. Комунальне підприємство є власність громади, власність кожної людини, яка там знаходиться. От ви прийшли в Міністерство. Ця будівля є власністю держави. Ви мені говорите: "Давайте покажіть, як ви тут живете". Я із задоволенням це зроблю, тому що це є власність держави. Це є кошти платників податків, за які утримується цей кабінет, це приміщення. І так само з водоканалом чи з теплоенерго.

Тому мене дивує чому мери ще не відкрили інформацію про розрахунок тарифів і не сказали "В кабінеті №35, на першому поверсі. Будь-хто може ознайомитися з детальним розрахунком тарифів, які ми затвердили". А це вже не питання того чи люди розбирається, чи не розбирається в цих розрахунках. Це елемент відкритості інформації, а далі вже людина чи сама, чи залучить аудитора, чи професійну організацію і те, що її цікавить з'ясує через цей розрахунок. І подасть вже обґрунтоване звернення на той самий виконком і скаже: "Ви знаєте, а от мені цікаво звідки взялася та чи інша цифра. Дозвольте мені зрозуміти більше цей процес".

Саме так це все працює в світі. Я дуже давно займаюся питаннями ціноутворення в ЖКХ. Професійно з 1998 року і мала можливість спілкуватися з американцями у яких дуже давно працює місцеве самоврядування. І в них так само є комунальні водоканали, але теплоенерго менше. І вони мають цю практику. Прийдуть чи не прийдуть люди, але вони розуміють, якщо це власність громади, то вся інформацію про його діяльність за певною формою є публічною.

Але в який спосіб це визначено? Не через запити й звернення, а є місце куди людина може прийти й отримати цю інформацію. Не треба писати постійно запити: "Дайте мені інформацію: скільки у вас там лічильників встановлено. Дайте мені інформацію: скільки ви витратили на зарплату директора." Зарплата директора така сама публічна інформація, бо він працює на комунальному підприємстві й це не комерційна таємниця.

Я б хотіла, щоб саме ці принципи у нас працювали. Тобто цей процес стандартизований і кожен може бути в цей процес долучений. Тому що це не нормально, коли тисячі звернень на народних депутатів. Я була народним депутатом, я бачила з якими зверненнями до мене зверталися люди. Коли вони мене просили з'ясувати через депутатське звернення, як на комунальному підприємстві виконуються та чи інша річ. Це не нормально.

Читайте також: Про Скалецьку, скандал у МОЗ та боротьбу з фейками: відверте інтерв'ю зі Супрун

Якщо людина живе в громаді, а підприємство комунальне, то має бути певний стандартний набір інформації доступної для кожного. Не треба через народного депутата робити запити цієї інформації. Громада повинна мати інструменти управління своїм майном й доступу до тої інформації про це майно.

І тому тарифи перестануть бути страшилкою для людей. У них повинна бути перспективне бачення через стратегічний план діяльності свого водоканалу чи теплоенерго. Перспективу зміни ціни на послуги на 5 років, на 10 років. Це нормально. Навіть, якби там було припущення, що за умови ціна на газ зберігається, то тариф буде зростати. Через те, що в нас має бути інвестпрограма реалізована. Це буде так зростати за умови зміни ціни на газ на 10%, 20%, 30%, 40%, 100% – ціна буде зростати таким чином.

Це не Міністр повинен розповідати людям. Це директор водоканалу і мер, який живе в тій чи іншій громаді й знає перспективи розвитку свого підприємства.

Діджиталізація – таке дуже складне слово, яке дуже подобається вашому уряду. Буквально через декілька місяців має з'явитися додаток "Дія", який презентував Михайло Федоров. В якому мають з'явитися різні послуги державні, реєстри. Як це стосуватиметься вашого відомства? Які послуги можна буде знайти в цьому додатку?

По-перше, це буде набір послуг, які стосуються саме діяльності Державної архітектурної будівельної інспекції України. Там, де досить тривалий час процвітала корупція. І тому ми вважаємо, що якраз діджиталізація – перевід в цифровий формат, уникнення фактору людини, а переведення в автоматичні режими отримання дозволів на певні види будівельних робіт – є нашим пріоритетом.

У нас має з'явитися електронний кабінет забудовника і спрощене адміністрування отримання усією дозвільної документації на будівництво певних об'єктів. Наприклад, з класом наслідків складності СС1 – це найпростіше. Невеличкий будиночок хтось будує, якийсь магазинчик чи ще щось. Це не складний об'єкт за видом свого будівництва. Переведення інформування архітектурно-будівельну інспекцію про те, що почалось будівництво цього об'єкта має перейти повністю в формат електронний.

Зараз ми узгоджуємо і з нашим Міністерством цифронізації і з Федоровим наш формат співпраці між Міністерствами. Ви розумієте, що в нього Міністерства взагалі не було, тому йому складніше, ніж іншим міністрам розпочати активну діяльність, як Міністерства. Тому ми узгоджуємо формат нашої співпраці. Сфера компетенції ДАБІ – це наша компетенція, але він нам допомагає з ресурсом по автоматизації цього.

Ми маємо узгодити меморандум по співпраці для того, щоби перше реалізувати цей електронний кабінет забудовника. Для того, щоби в забудовника була можливість завантажити документ дозвільного характеру, направити їх в ДАБІ. Критерії відмови чи не відмови були дуже жорсткі й комп'ютер інформував "У вас помилка така-то, виправте пункт такий-то". Тобто абсолютно чіткі інструкції для того, що треба виправити, якщо треба. А не так що "У вас документація не відповідає закони статті 25". І все. Що це означає, як це виправити. Ми будемо намагатися через діджиталізацію якраз автоматизувати процес спілкування забудовників з органами державного архітектурно-будівельного контролю й нагляду. І це дозволить нам уникати корупції, автоматизувати процеси, перевести їх на чіткі й зрозуміти алгоритми співпраці держави і приватного сектору.

Я так розумію, що можна буде і комунальні послуги сплатити через цей додаток?

Ні, це інші речі. Знову ж таки треба чітко розуміти, що є функція держави, а що комунального підприємства. Тому що послуги сплатити – це комунальні підприємства повинні дати можливість людям платити через електронні сервіси.

Ми думали зараз через закон про житлово-комунальні послуги написати це, як вимогу. Якщо людина хоче мати можливість сплачувати за послуги в електронному вигляді, користуючись своєю карткою, то кожне комунальне підприємство повинне дати можливість це зробити. Це не ми будемо робити, це ми повинні записати, як вимогу. А вже тоді кожне комунальне підприємство повинне дати можливість споживачу реалізувати цю можливість. Ми не можемо собою замінювати всі сервіси, які не держава надає.

Читайте також: Кулеба про повернення в Україну, нову владу та пріоритети у родині: відверте інтерв'ю

Держава не надає житлово-комунальних послуг. Ми формуємо політику. Але наша політика може бути в тому, що ми зобов'язуємо підприємство дати право споживачу розраховуватися через електронний кабінет споживача житлово-комунальної послуги. У такий спосіб ми будемо підштовхувати комунальні підприємства або тих, хто буде надавати житлово-комунальні послуги, ці сервіси давати людям.